КОНЦЕПТ ІДЕНТИЧНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ У ЙОГО ГЛОБАЛЬНОМУ ВИМІРІ

Анотація

Розглядається питання формування ідентичності національного культурного простору та його трансформації під впливом глобалізаційних процесів, цифровізації, міжкультурної комунікації та сучасних соціокультурних викликів. Проаналізовано роль культурної пам’яті, історичної спадщини, мистецтва, мови й символічних практик у процесах конструювання національної ідентичності. Акцентовано увагу на тому, що в умовах глобального культурного обміну національний культурний простір постає не лише як територія збереження традицій, але і як динамічна система, здатна до адаптації, переосмислення та інтеграції нових культурних моделей. У глобальному вимірі концепт ідентичності національного культурного простору трансформується у концепт надідентичності, що формується на основі синтезу локальних і загальноцивілізаційних цінностей. Надідентичність визначається як найвищий рівень національної самосвідомості, який інтегрує культурну різноманітність, забезпечує національну згуртованість, самобутність та стійкість культурної системи в умовах глобальних трансформацій. Водночас вона не заперечує локальні культурні особливості, а сприяє їх взаємодії та репрезентації у світовому культурному просторі. Особливу увагу приділено ролі мистецтва та культурних практик як інструментів формування колективної ідентичності, консолідації суспільства та збереження національних смислів. Визначено, що сучасний культурний простір функціонує як багаторівнева система комунікації, у межах якої відбувається постійне співвідношення між традицією та інновацією, локальним і глобальним, національним та транснаціональним. Зроблено висновок, що формування надідентичності є важливим чинником культурної безпеки та репрезентації держави у глобальному гуманітарному середовищі.