ВТРАТА ДОМУ ЯК ДОМІНАНТНА ТЕМА СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА ПІСЛЯ ОКУПАЦІЇ КРИМУ

Анотація

У статті актуалізується проблема втрати Криму та неможливість безперешкодно перебувати в його просторі, що змінює сам характер художнього висловлювання. Якщо раніше пейзажі, створені безпосередньо на узбережжі, були результатом живого спостереження, то тепер вони дедалі частіше постають як реконструкції пам’яті. Це означає перехід від реалістичного зображення до образів, що ґрунтуються на емоційних асоціаціях. Море стає не географічним об’єктом, а символом втрати, недосяжності, кордону, який відокремлює минуле життя від теперішнього. Значно зростає роль архіву. Старі фотографії родинних альбомів, знімки кримських дворів, шкіл, мечетей, а також документи депортацій і переселень починають використовуватися як повноцінний художній матеріал. Важливою тенденцією стає поєднання мистецтва й активізму. Художники не обмежуються суто естетичним висловлюванням, а беруть участь у публічних дискусіях, акціях пам’яті, правозахисних ініціативах. Мистецтво стає інструментом фіксації злочинів, документування зникнень людей, руйнування культурних пам’яток, заборони кримськотатарських інституцій. В умовах окупації й примусової асиміляції мистецтво виконує функцію опору. Воно повертає голос тим, кого намагаються позбавити права на існування в публічному просторі.