ПЕЙЗАЖНА ТВОРЧІСТЬ СЕРГІЯ СВІТОСЛАВСЬКОГО: ТЕМИ, ХУДОЖНІ ЗАСОБИ ТА МІСЦЕ В УКРАЇНСЬКОМУ ЖИВОПИСІ

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню пейзажної творчості українського художника Сергія Івановича Світославського (1857–1931) – одного із засновників національної пейзажної школи, провідного представника ліричного реалізму в українському живописі кінця XIX – початку XX ст. та першого митця, з іменем якого пов’язане утвердження соціального пейзажу як самостійного жанру в українському образотворчому мистецтві. Розглянуто біографічні чинники формування творчої особистості художника: навчання у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури під керівництвом О. Саврасова, В. Перова та В. Полєнова, участь у діяльності Товариства пересувних виставок, повернення до Києва та тривала робота на Куренівці. Простежено творчу еволюцію митця від ранніх пленерних етюдів до зрілих станкових полотен, у яких буденний сільський або міський мотив набуває глибокого поетичного і соціального звучання. Особливу увагу приділено творчому підходу митця: здатності побачити приховану поезію у простому буденному мотиві та передати її засобами стриманого, ліричного живопису. Досліджено основні тематичні цикли його живопису: українські сільські та степові пейзажі, що поєднують ліричне відчуття рідної природи з увагою до народного побуту і праці, дніпровська тематика як художній образ ріки у різних сезонних і емоційних станах, соціальний пейзаж провінційних міст і передмість із характерною символікою занедбаності та застою, а також роботи, створені під враженням подорожей до Середньої Азії, що збагатили палітру художника новими колористичними рішеннями. Проаналізовано характерні художні засоби митця: пленерний метод роботи як основа безпосереднього відчуття природи, стримана натуральна колористика на основі тонкої гри приглушених теплих і холодних тонів, майстерна передача сезонних станів природи та атмосферних ефектів, органічне поєднання пейзажного і анімалістичного жанрів. Встановлено місце Сергія Івановича Світославського в контексті передвижницької традиції та визначено його внесок у розвиток українського пейзажного живопису як художника, що утвердив ліричний соціальний пейзаж як повноцінний жанр національного мистецтва.