ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОГО ШЕВРОНУ: ВІД АМАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ДО СИМВОЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Анотація

Стаття присвячена феномену українських військових шевронів (нарукавних знаків) як унікального інструменту повернення до української ідентичності та наративів у контексті сучасного конфлікту – російсько- української війни 2014–2026 років. У статті досліджуються процеси трансформації творчої мови українських митців- військовослужбовців, розглядаються шеврони не лише як функціональний елемент уніформи, а як комплексний інструмент національної ідентифікації, історичної спадкоємності, культурного спротиву та деколонізації. Методологічну основу дослідження становлять міждисциплінарний підхід, візуальний аналіз емблем, а також історико-культурний та семіотичний методи. У статті проаналізовано як офіційні емблеми бригад, так і особисті патчі військовослужбовців. Особливу увагу приділено grassroots – походженню (низовому, народному) шевронної символіки. Значна частина сучасних офіційних емблем Збройних Сил України виникли як імпровізовані ескізи, створені військовослужбовцями –аматорами під впливом особистих переживань війни, територіальної приналежності, добровольчих традицій чи колективних цінностей. Ці аматорські дизайни поширювалися в соціальних мережах, резонували з підрозділами та згодом проходили офіційне затвердження в Генеральному штабі ЗСУ відповідно до «Методичних рекомендацій» Міністерства оборони України. Лише у 2025 році було затверджено 163 нові нарукавні знаки, що свідчить про динамічність процесу. Такий механізм демократизації символотворення якісно відрізняється від традиційних ієрархічних (top- down) практик військової геральдики в інших країнах і демонструє, як звичайний військовослужбовець стає співавтором національного наративу. Важливо підкреслити роль шевронів у відновленні історичної тяглості. Інтеграція архетипних образів, історичних постатей, фольклорних мотивів та сакральних символів відображає прагнення до відновлення національної пам’яті, порушеної внаслідок тривалих процесів русифікації. Встановлено, що процес створення шевронів є формою колективної творчості, у якій індивідуальний досвід війни трансформується у візуальний код спільних цінностей і смислів. Водночас символіка виконує функцію травмотерапії, мобілізації та формування культурної пам’яті. На відміну від попередніх досліджень (В. Карпов, О. Кравченко, Л. Назарова, О. Серемуля та ін.), запропоновано системний міждисциплінарний аналіз саме низового походження шевронів як соціокультурного явища, а не поодиноких випадків. Зроблено висновок, що сучасний український шеврон є не лише елементом військової атрибутики, а й важливим культурним артефактом, який відображає процеси самоідентифікації, суспільної консолідації та боротьби за збереження національної суб’єктності. Він постає як живий артефакт національного відродження, де війна за територію паралельно є війною за ідентичність, а солдати- художники реставрують тисячолітню тяглість української присутності на своїй землі.