УКРАЇНСЬКІ ТРАДИЦІЇ ТА ОБРЯДИ В УКРАЇНСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ ХІХ СТОЛІТТЯ

Анотація

У тезах розглянуто українські традиції та звичаї в мистецтві українських живописців ХІХ століття. Підкреслюється важливість їх ролі у визначенні української культури, аналізуються образи українського селянства, передані у творах видатних українських портретистів та майстрів побутової картини. Дослідження ролі календарно-обрядових свят в житті українського народу та їх вплив на українські культуру і мистецтво. Розглянуто культурне і релігійне підґрунтя українських календарних звичаїв, його вплив на світогляд українців. Описаний процес трансформації народних вірувань внаслідок насадження християнства за часів Київської Русі, визначено суть «культу предків» як зв’язок живих і мертвих, що зберігся у вигляді деяких народних звичаїв в сучасному житті українців. До прикладу наведено культурне явище, відоме як «Поминальна неділя», або «Проводи». Також залишили свій слід у мистецтві свята літнього циклу, широко відомі українцям свята Івана Купала, Зелені свята (Трійця), Петра і Павла (завершення пісту, початок жнив), Маковія, Яблучний та Хлібний Спаси, котрі являють собою яскравий приклад симбіозу язичницького і християнського світогляду. Найчастіше українські живописці ХІХ століття зображували на своїх полотнах українські Великодні традиції з циклу весняних свят та Різдвяні традиції з циклу зимових свят. Великодні сюжети цих творів розповідають як українські селяни готувались до свята, з яких особливих страв складався і виглядав святковий стіл, відвідування українцями церков в Страсну неділю, національний український костюм, розваги тощо. Особливо багатими на автентичні українські обряди були і численні свята зимового циклу, які українці проводили з піснями, стравами та ритуалами, які передають із покоління в покоління. Такі традиції включають в себе колядування, щедрування, посівання, перевдягання в містичних персонажів, приготування 12 страв на Святвечір, складання дідуха тощо. Язичницькі вірування тісно переплітаються з християнськими мотивами та утворюють широкий спектр традицій та звичаїв з регіональними варіаціями – від гуцульських вертепів до подільських ворожінь. В статті наведено широкий перелік митців та полотен, що в своїх сюжетах змальовуюють живий дух української самобутньої культури, коріння якої сягає епохи неоліту (6-4 тис. до н. е.).